IЗ ЗБIРКИ ОПОВIДАНЬ КРИЛАТИЙ ГОНЕЦЬ ЩЕДРИЙ ÏЖАЧОК



Категории Юрiй Збанацький ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Якось уночi пiшли ми з товаришем у розвiдку. Нiч була тем на, дорога незнайома. Листям увесь час шарудiв вiтер. Нам доводилось часто зупинятися i прислухатися. Ми боялися, щоб зненацька не наткнутися на ворога. Та не вбереглись. Тiльки вийшли з лiсу, ще й десяти крокiв не ступили на галявину, як враз: — Хальт! Ми кинулись назад, а вони по нас з кулеметiв та з автоматiв. Кулi, як мухи, так i задзижчали бiля вух. Крокiв на сто вiдiйшли ми вiд ворогiв, уже гадали, що все обiйдеться щасливо. Та саме в той час я вiдчув, що хтось нiби вдарив мене палицею по нозi. Я впав. Спробував пiдвестись i не змiг. Ворожа куля пробила ногу. Спираючись на товариша, сяк-так дибав я на однiй нозi з пiвкiло метра. Далi йти не було сили. Ще з кiлометр пронiс мене на плечах товариш. А далi просуватися вже нi я, нi вiн не мали змоги. Ми поповзли у густий хмизняк. — Що ж, — сказав я товаришевi, — йди в загiн, а я залишусь. — А коли фашисти по слiду пiдуть? — перелякано глянув на мене друг. — Та вже нiчого не зробиш, — вiдбиватимусь, поки будуть патрони... — А тодi? — А тодi? Що ж, тодi... Я не доказав. I так було зрозумiло. Товариш не хотiв залишати мене одного. Тiльки тодi, коли ми переконалися, що вороги нас не переслiдують, вiн рушив у партизанський загiн. А я залишився чекати. Так проминув день. Пройшла нiч. Дошкуляв бiль у нозi, i проймала густа холодна осiння мряка. А потiм — голод i особливо спрага. Мене всього палило, я мiг би випити не кухоль, а цiле вiдро води, а ïï не було й краплинки. Осiння мряка тiльки змочила одяг i землю, на якiй я безвiльно розпластався, i не давала менi нi краплини води. Я знав, що товариш мiй повернеться з партизанами хiба днiв через чотири. Але здавалося, що сил не вистачить навiть для того, щоб пережити день. На свiтанку неподалiк вiд мене щось зашелестiло листям. Я тiльки мiцнiше стиснув автомат, бо не було сили пiдвестися. Прислухався. Трiснула суха гiлка, ще виразнiше зашелестiло листя. Я зрозумiв — то не людина. Мабуть, якась тваринка. Я не помилився. Крокiв за два вiд мене пройшов круглий нашорошений ïжачок. На його голках я запримiтив якiсь зеленкуватi кульки. ïжачок пробрався в густий кущ i довго чогось там вовтузився, господарював. Згодом я побачив, як вiн вийшов з куща i кудись подався в своïх справах. Я здогадався, що в кущi ïжачкове житло. Пiдповзаючи на лiктях, я добрався до куща. Справдi, тут була ïжачкова комора. Перше, що менi потрапило пiд руки, це були дикi лiсовi грушки-гнилицi. Довелося взяти з десяток грушок, хоч i шкода було кривдити трудягу-ïжачка. Поïвши, я вiдчув себе значно краще i був дуже вдячний ïжачковi. Згодом ïжачок знову повернувся до своєï комори. Вiн був увесь прикрашений невеликими лiсовими грушками. Якусь хвилину зачудовано дивився на мене з-пiд насуплених брiв, потiм пройшов до своєï схованки. Коли вийшов звiдти, знову глянув на мене маленькими оченятами. Видно було, що ïжачок не помiтив пропажi, а може, й не розгнiвався на мене за своï грушi. Весь день i нiч ïжачка не було. Я вирiшив, що вiн бiльше не повернеться до своєï комори. Та на свiтанку вiн повернувся з трьома яблуками, наколотими на голки. Пiдiйшовши зовсiм близько до мене, хуркнув. Менi здалося, що то вiн запросив мене поласувати яблучком. Я охоче прийняв подарунок щедрого ïжачка. Так було i наступного дня. Ïжачок нiби взявся постачати мене ïжею — носив то яблучка, то грушi. Нарештi прийшли партизани. ïжачка в цей час не було вдома. Мене поклали на ношi i пiдняли на руки. Пiшли лiсом. Забуваючи бiль, я весь час вдивлявся в кущi. Менi дуже хотiлося ще раз побачити щедрого ïжачка, що так гостинно привiтав мене у своєму лiсi i врятував вiд голоду.
IЗ ЗБIРКИ ОПОВIДАНЬ КРИЛАТИЙ ГОНЕЦЬ ЩЕДРИЙ ÏЖАЧОК