<< Главная страница

IЗ ЗБIРКИ ОПОВIДАНЬ КРИЛАТИЙ ГОНЕЦЬ ДИКЕ КОЗЕНЯ



Категории Юрiй Збанацький ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Фашисти пiшли на партизанiв великими силами. Стрiляли з гармат, повзли танками, бомбили з лiтакiв. Але партизани не пропускали ïх у лiси нi на крок. Тодi фашисти вилили На лiс iз лiтакiв якусь горючу рiдину. Вiдразу високi сосни спалахнули, як свiчки. За якусь годину зайнявся величезний лiс. Треба було вiдходити. Кiлька чоловiк нас, партизанiв, знайшли собi притулок на невеличкому болотi. Воно майже висохло вiд спеки, але все ж тут залишилося трохи води. Ми припали до землi. Iз страшним трiском на нас насувала ся лiсова пожежа. Навкруги лютував пекельний вогонь. На очах височезнi дерева в одну мить охоплювались червоним полум'ям, тремтiли i пручалися, немов жива людина. В повiтрi стояв нестерпний сморiд i жара — дихати було важко. Вiд густого, чорного диму стало аж темно. Звiдкiля воно з'явилося — так нiхто з нас i не помiтив. Ми очам своïм не повiрили, коли побачили бiля старого партизана Токаря маленьке, червоне, як жарина, дике козенятко. Воно довiрливо пiдiйшло до Токаря, а вiн неквапливо пригорнув його до грудей. Маленька кiзонька на тонiсiньких, як олiвцi, нiжках дрiбно тремтiла всiм тiлом, сумовитими очима дивилася на пожежу. — I тобi немає мiсця, бiдненька, — промовив партизан, нiжно гладячи лискучу руду спинку. Лiсова пожежа пiдiйшла до самого болота. На очах згорталося листя вiльхи i висихала, мов на велетенськiй черенi, висока болотяна трава. Ось-ось i вона спалахне. Уважно придивившись, я помiтив, що лiс у тому мiсцi, звiдки починалася пожежа, вже перегорiв. Дерева стояли мертвi, чорнi вiд сажi та кiптяви. Тiльки на землi ще палало суччя, догоряла трава та окремi кущi. З одного краю враз спалахнуло болото. З гадючим сичанням i трiском насувався вогонь. Я наказав своïм товаришам викупатись у багнюцi з голови до нiг. Старий Токар швиденько посадив козеня у свiй речовий мi шок, закинув його за плечi i тiльки потiм занурився у багно. Через хвилину один за одним ми бiгли мертвим, вигорiлим лiсом, задихаючись вiд спеки й смороду. Пекло в обличчя й руки, але нас рятував мокрий одяг. Його поки що вогонь не брав. Згодом просуватися стало легше. Все рiдше зустрiчалися палаючi дерева, рiдше горiли вогнища з хмизу, дим ставав не та ким ïдким i густим. Ми пiшли повiльнiше. Позад усiх стомленою ходою пробирався Токар. З його речового мiшка iнколи виглядала маленька голiвка, i переляканi очi козеняти хмурились вiд жаху. Зупинились, зiбрались до гурту. — Як ваше козеня, товаришу Токар? — Сидить смирно. — Воно вам, мабуть, з рiднi, що прийшло? — пожартував хтось. — А мене взагалi тварини люблять, — усмiхнувся старий партизан. Ми пiдiйшли до шосе. За ним стояв рiдкий невигорiлий лiс. Вже давно зайшло сонце, та навколо було ще видно вiд далекоï заграви лiсових пожеж. Фашисти, якi охороняли шосе, нiяк не чекали, що з вигорiлого лiсу можуть з'явитись партизани, бо вiдкрили стрiлянину лише тодi, коли ми ввiрвались в ïхнi траншеï. Швидко замовкли ворожi кулемети. Раптом Токар упав на обочинi шосейноï дороги. — Що з вами? — крикнув я, пiдбiгаючи до нього. У вiдповiдь — тiльки приглушений стогiн. За якусь хвилину ми перенесли пораненого в лiс. Зупинилися в молодому негустому дубняку. Старий Токар важко дихав, стогнав. Треба було перев'язати йому рану. Вiн лежав на боцi, зiгнувшись, а з-за його спини з речового мiшка виглядала маленька голiвка, здивованими оченятами дивилась на живий зелений лiс. Пораючись бiля важко пораненого, ми забули про козеня. Нараз старий партизан широко вiдкрив очi. — Випустiть... — прошепотiв вiн. — Хай бiжить. Ми зрозумiли його. Я обережно витяг з мiшка козенятко. Токар широко вiдкритими очима дивився на маленьку покiрну тваринку. Коли я поставив козеня на тоненькi тремтячi нiжки й ви пустив з рук, воно ще якусь хвилину стояло нерухомо. — Iди, — ледве чутно прошепотiв партизан. Козенятко наче тiльки й чекало цього наказу. Воно враз зiрвалося з мiсця, стрибнуло раз-другий i, мов легке полум'я, погасло серед кущiв. Услiд йому немигаючим поглядом широко вiдкритих очей назавжди задивився наш хороший друг, наш незабутнiй товариш, старий бувалий партизан Токар.
IЗ ЗБIРКИ ОПОВIДАНЬ КРИЛАТИЙ ГОНЕЦЬ ДИКЕ КОЗЕНЯ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация