<< Главная страница

КАЗКИ ЧОГО СМIЯЛИСЯ РИБКИ



Категории Юрiй Збанацький ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Посеред озера — чисте, дзеркально-блискуче плесо. Ближче до берегiв — зеленi кружечки латаття. I квiти бiлi-бiлi, немов мармуровi, непорушно стоять над водою. А пiд ними — такi ж самiсiнькi квiти вiддзеркалюються у водi. Тiльки перевернутi вниз. За високими зеленими вербами — сонце. Над головою — кумеднi, немов пухкi сувоï вати, клубки хмар. Тiльки тут, на березi озера, жадана прохолода. Льоня i Толя рибалять. Вудку — довгу облуплену лозину з тонiсiнькою волосинкою з кiнського хвоста — закидає Льоня. Толя сидить бiля цеберка з водою i, не моргаючи, дивиться на бiленький поплавець з гусячоï пiр'ïнки. — Тягни! Смикнуло! — Одчепись! — гнiвно блискає чорними збудженими оченятами на болiльника Льоня. — Нiчого не смикнуло! I знову мовчки, по-дiловому хлопчики пильнують за по плавцем. Пролетiла над озером сорока. Сiла на вершину верби, дивить ся на хлопцiв, похитує хвостом, питає: — Чи добре порибалилось? — Та одчепись! — з досадою задрав угору голову Льоня. — Розстрекоталась. Всю рибу сполохаєш. З лугу прилетiв жовтий гребенястий одуд, сiв на бережку, пi шов над водою. Пити, певно, захотiв. — Киш! — крикнув йому Толя i пожпурив грудкою. — Замовчи, ти! — сердиться Льоня. — То ж вiн рибу лякає. — Не злякає... — А я... — Цс! Хлопчики прикусили язики. Рибка, показуючи, що вона зо всiм не злякалась одуда, легенько смикнула за черв'ячка, i поплавок схитнувся. Рiвнi кола спокiйно, неквапливо побiгли по водi. — Чи не бачите, що клює? — все ще галасувала на вербi сорока. Льоня аж вудилище посунув уперед — та бери ж, мовляв, бери швидше. I рибка взяла. Поплавець здригнувся, пробiг трiшки по водi, немов хотiв був сховатись пiд зелений кружечок латаття, та й занурився у воду. — Тягни! — зойкнув бiля вiдра Толя. Льоня рвучко смикнув вудку, i маленька срiбляста плiточка, блиснувши над водою, виплигнула на берег. Хлопцi тiльки сопiли над нею, ловили. А вона не хотiла даватись до рук — пiдплигувала, трiпотiла. Нарештi пустили ïï у вiдро з водою. Рибка вдячно сплеснула хвостом, пiрнула на саме денце. — Ага! — таємниче пiдморгували один одному хлоп'ята. Зiрвалась з верби сорока. Полетiла, стрекочучи, кудись на луг, понесла радiсну звiстку: — Чи чули? Отаккенну рибу хлопцi спiймали! Льоня знову закинув вудку. Вертiвся у водi червоний черв'ячок... не подобалось йому, що на гачок посадили та ще й у воду на таку глибочiнь закинули. А навколо нього збиралися i плiточки, i окунцi, i в'язки, i краснопери, i плоскирки. Кожнiй хотiлося того чудодiйного черв'ячка схопити. Але всi бачили, як той черв'ячок виманив ïхню подружку аж ген туди на берег, де стоять нерухомi височеннi верби, де бiгають по березi двi чудернацькi рибини з руками i ногами, тому-то й боязко було схопити того черв'яка. Та ось iз самiсiнького дна виплив спросоння старий червоноокий краснопер, позiхнув на весь рот, та, не звертаючи уваги на збiговисько риб, гребнув рiшуче хвостом, пiдплив до черв'яка, роззявив своє беззубе ротище — хап! I незчулися риби, як потягло щось краснопера вгору. Вiн упинається, гребе поплавцями, крутить хвостом, а воно тягне. Всi риби аж роти пороззявляли з подиву, очi вирячили — нiчого не розумiють. А вже тодi, як краснопера смикнуло так, що вiн блискавкою шугнув угору й через мить затрiпотiв над водою, всi риби приснули, мов пшоно з рук, i розсипались хто куди — та пiд корiнь, та в багно зарилась, а та до листочка пiдводноï лiлеï при лiпилась. Така тиша у водi настала — нiхто анi пари з уст. Тiльки хлоп'ята пiдтанцьовували на березi. Ах, як жаль, що нi сорока, нi одуд не побачили того краснопера. Та це ж вони в усi-усюди рознесли б на хвостi ту новину, та це ж вони усiй пташинiй зграï розповiли б про славних рибалок. Бо ж подума ти тiльки — отакенного краснопера спiймали. Та тут, якщо й далi так справа пiде, до вечора повне вiдро натягають. — Ох i риба! — поблискував очима Льоня. — I тато такоï не ловив, — згоджується Толя. I знову вудка мокне у водi, а хлопцi розквiтають вiд радостi. — До самого вечора будемо ловити, — каже Толя. — Одчепись! — починає сердитися Льоня. — Помовчати не можеш! Минає час. Повiльно виходять iз своïх сховищ рибки. В'ються навколо черв'яка. Але близько не пiдходять — хай йому грець! Побiг он за тим черв'яком на берег дядько краснопер, та й досi не вернувся. Хлопчики починають скучати. Льоня все частiше заглядає у вiдро, а Толя озирається навколо. Нiде жодноï живоï душi. Тiльки гуси недалеко чогось сварилися, лопотiли крильми, комусь погрожували. Та ось раптом з-за куща вийшов дiд Соломка. В бiлих штанах, в солом'яному брилi, з торбою через плече, з веслом у руках. Це старий на всю нiч рибалити зiбрався. В Толi загорiлися оченята. Спритно засунув у вiдро своï руки по самi лiктi, вхопив за зябра краснопера. Пiдняв над головою, крикнув: — Дiду! Глядiть, що ми впiймали! Льоня й собi кiшув вудку, кликав дiда: — Ого якого я витяг! Краснопер, вирячивши червонi очi, байдуже дивився на дiда Соломку, що враз чогось забухикав, повiльно повертаючи до озера. Дiд не поспiшав. Вiн взагалi нiколи i нiкуди не поспiшав. Це знали всi в селi... Краснопер так трiпнувся в Толиних руках, так ляснув хлопця хвостом по носi, що той вiд несподiванки аж випустив рибу з рук. Вона вислизнула на землю, заплигала, та все до берега, та до води. Хлопцi враз кинулись до втiкача, трiснулись лобами i замiсть того, щоб ловити рибу, вчепились один одному в волосся. А краснопер тимчасом — плиг-скiк до води та в воду, верть хвостом, тiльки його й бачили. Блискавкою промайнув через усе село просто до своєï хати, де найглибше мiсце в озерi. — Улю-лю! Улю-лю! — кричали й свистiли вслiд йому риби. А вже тодi, коли наляканий i присоромлений краснопер за чинив за собою дверi, риби трохи заспокоïлись та почали спостерiгать за тим, що робилось на березi. Хлоп'ята, мов два цибатi пiвники, чубились мiж собою, дивились один на одного скоса. Ледве дiд Соломка розiйняв рибалок. — Тож гляди, он в тебе знову риба на гачку, — сказав вiн, бухикаючи. Висмикнув Льоня вудку, а там тiльки волосинка телiпається — нi черв'яка, нi гачка. — У, ти! — знову розчервонiвся вiд гнiву Льоня та кинувся з кулаками до Толi. — Через тебе гачка вiдiрвав. Сплелися руками малi рибалки, качаються на березi, один одного не подужає. А у водi танцювали i смiялися рибки. Аж хвиля, нiжна-нiжна, тонiсiнька-тонiсiнька, ледве помiтна, пiшла по озеру.
КАЗКИ ЧОГО СМIЯЛИСЯ РИБКИ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация